2. Стабілізація напруги та струму

                Нестабільність джерел живлення, коливання  температури, зміна вологості навколишнього середовища, старіння елементів та інші чинники є причинами зміни параметрів та характеристик функціональних вузлів електронної апаратури. Зменшення негативного впливу перелічених чинників досягають, з одного боку, ізоляцією функціональних вузлів від навколишнього середовища (наприклад, поміщаючи їх у спеціальні камери з стабільною температурою – термостати), а з іншого боку – застосуванням стабілізаторів напруги та струму. Стабілізатори описують відповідними параметрами. Проілюструємо сказане на прикладі стабілізаторів напруги.

                Стабілізатором напруги називають електронну схему (прохідний чотириполюсник), номінальна напруга на виході якого Uвих підтримується практично незмінною за заданих допустимих відхилень від номінальних значень напруги Uвх на вході стабілізатора, струму Івих (чи опору навантаження Rн) на виході стабілізатора, а також температури Т навколишнього середовища.

                Отже вихідна напруга стабілізатора залежить від перелічених чинників, тобто Uвих=f(Uвх, Івих, Т).

                Приріст напруги DUвих на виході стабілізатора з урахуванням цієї залежності опишемо співвідношенням:

                                                  (5.30)

                Частинні похідні у (5.30) при малих приростах величин DUвх, DІвих, DТ мають такий фізичний зміст:

 – коефіцієнт передавання пульсації вхідної напруги, якщо  Івих=const, T= const;

 – внутрішній опір стабілізатора, якщо Uвх= const; T= const;

 – температурний коефіцієнт нестабільності вихідної напруги, якщо  Uвх= const; Івих= const.

                Ці параметри дають змогу сформувати основні характеристики стабілізаторів напруги, які використовують для розрахунку та порівняння різних типів стабілізаторів.

                Стабілізатором струму називають електронну схему, яка забезпечує практично стабільний струм Івих в опорі навантаження Rн за допустимих змін напруги Uвх на вході стабілізатора, опору навантаження Rн та температури Т навколишнього середовища.

                Отже, Івих=f(UвхRнТ). Використовуючи цю залежність, можна визначити параметри стабілізатора струму, як і у випадку стабілізатора напруги.

            Важливим параметром стабілізаторів напруги та струму є коефіцієнт корисної дії (ККД), який числово дорівнює відношенню потужності на виході стабілізатора до споживаної ним потужності на вході від джерела живлення:

Регулюючий елемент – обов’язковий елемент схеми стабілізатора напруги (струму).

                          h=Рвих/Рвх=(UвихІвих)/(Uвх Івх).                        (5.31)

                Найпоширеніші стабілізатори напруги, тому далі переважно розглядатимемо саме їх.

                Обов’язковим елементом схеми стабілізатора є регулюючий елемент (РЕ), який призначений для керування вихідною напругою (струмом) стабілізатора.

                Залежно від призначення, способу під’єднання та режиму роботи регулюючого елемента, наявності чи відсутності зворотного зв’язку стабілізатори поділяють на такі типи:

                – стабілізатори змінної та постійної напруги;

                – послідовні та паралельні стабілізатори;

                – стабілізатори неперервної та імпульсної дії.

                – стабілізатори параметричного та компенсаційного типу.

            Стабілізатори змінної напруги призначені для забезпечення на опорі навантаження змінної напруги заданої форми зі стабільними параметрами (наприклад, гармонічної напруги з стабільною амплітудою). Стабілізатори постійної напруги підтримують на виході постійну за величиною та полярністю напругу.

                Послідовні та паралельні стабілізатори відрізняються способом під’єднання регулюючого елемента до опору навантаження (рис.5.13)


Рис.5.13. Структурні схеми послідовного (а) та паралельного  (б)

стабілізаторів напруги

 Коефіцієнт стабілізації показує, у скільки разів зміна вихідної величини є меншою за  зміну вхідної величини, що стабілізується.

                У схемі послідовного стабілізатора (рис.5.13, а) за умови малого споживання струму схемою керування виконується співвідношення: Івих»ІРЕ Івх. . Тому, як випливає з (5.31), ККД навантаженого стабілізатора прямує до значення h»Uвих/Uвх. Якщо ж навантаження відсутнє (Івих=0), то ККД прямує до 1.

                У схемі паралельного стабілізатора (рис.5.13, б) надлишковий струм, створений у вхідому джерелі живлення, відгалужується у РЕ. Тому за умови малого споживання струму схемою керування можемо записати: Івих»Івх - ІРЕ. Внаслідок цього, як бачимо із (5.31), ККД навантаженого стабілізатора . (Uвих»Uвх) прямує до значення h»1 - ІРЕ/Івх. У разі відсутності навантаження (Івих=0, ІРЕ=Івх) ККД  прямує до нуля.

                Зауважимо, що в схемі послідовного стабілізатора треба передбачати кола захисту РЕ від короткого замикання на виході, бо тоді вся споживана стабілізатором потужність виділяється на РЕ, що може призвести до його перегрівання і виходу з ладу. Паралельний стабілізатор позбавлений цього недоліку.

                У стабілізаторах неперервної дії струм через РЕ протікає неперервно. Тому ККД таких стабілізаторів є низьким (h=0,5...0,7).

                Принцип дії імпульсних стабілізаторів ґрунтується на періодичному (з періодом Т) під’єднанні на час Т1 до джерела живлення з напругою Е і від’єднанні  на час Т-Т1. При цьому РЕ працює у ключовому режимі і струм через нього протікає лише протягом інтервалу Т1. Внаслідок цього постійна складова напруги на навантаженні дорівнює: U0вих=ЕТ1/Т і її можна регулювати зміною співвідношення Т1/Т. ККД таких стабілізаторів сягає значень h=0,85...0,95. Недоліком таких стабілізаторів є значні пульсації вихідної напруги, для усунення яких вмикають у схему стабілізатора фільтр нижніх частот між ключем і навантаженням і використовують достатньо високу (десятки кГц) частоту перемикання ключа.

                У стабілізаторах параметричного типу стабілізація здійснюється завдяки використанню як РЕ нелінійних компонентів з відповідними вольтамперними характеристиками (ВАХ) – кремнієвих стабілітронів, газових стабілітронів, транзисторів, баретерів тощо. Спосіб увімкнення нелінійного елемента у схему стабілізатора залежить від типу його ВАХ. На рис. 5.14 зображено два типи ВАХ: увігнута (І) та опукла (ІІ).


Рис.5.14. Типи ВАХ нелінійних елементів:

І – увігнута, ІІ – опукла

 

                Обидва типи нелінійних елементів істотно відрізняються  значеннями динамічних опорів Rд: у першого типу динамічний опір RдІ дуже малий, а у другого RдІІ– дуже великий. Тому нелінійний елемент першого типу вмикають паралельно до опору  навантаження (рис.5.15, а), а нелінійний елемент другого типу – послідовно з опором навантаження (рис.5.15, б).


Рис.5.15. Способи вмикання нелінійних елементів у схему

стабілізатора параметричного типу

 

                Для забезпечення високих значень коефіцієнта стабілізації значення параметрів елементів повинні задовольняти умови:

– для схеми рис.5.15, а:

–  для схеми рис.5.15, б: Rд>Rн

                У разі виконання наведених умов відхилення вхідної напруги від номінального значення падатимуть відповідно на баластному опорі RБ та на RДП, а вихідна напруга Uвих практично не змінюватиметься.

                Основним недоліком стабілізаторів параметричного типу є низький ККД та недостатньо високий коефіцієнт стабілізації, неможливість плавного регулювання значення стабілізованої напруги чи струму, мала вихідна потужність

                Стабілізатори компенсаційного типу являють собою електронні схеми з від’ємним зворотним зв’язком, який виконує функцію автоматичного регулювання опору РЕ. У ролі РЕ тут застосовують електронні компоненти, опір яких автоматично змінюється під дією сигналу схеми керування. Такими компонентами слугують транзистори, електровакуумні лампи тощо. Сигнал керування являє собою підсилену у К разів різницю  між вихідною напругою стабілізатора Uвих та еталонною (опорною) напругою UОП. Сказане ілюструє рис.5.16, на якому показано функціональні схеми компенсаційних стабілізаторів напруги послідовного та паралельного типів.


Рис.5.16. Функціональні схеми компенсаційних стабілізаторів:
 а – послідовного типу;  б –  паралельного типу

 

            Використання у стабілізаторах компенсаційного типу стабільних джерел опорної напруги та підсилювальних елементів з великим коефіцієнтом підсилення забезпечує високу стабільність вихідної напруги, дає змогу плавно регулювати вихідну напругу.

                Для послаблення впливу температури навколишнього середовища вмикають в схему стабілізатора термочутливі елементи (терморезистори), які змінюють свій опір залежно від зміни температури навколишього середовища. Увімкнення таких елементів у коло зворотного зв’язку дає змогу компенсувати зміну вихідної напруги стабілізатора від зміни температури.