ПЛАН

1. Зміст освіти як об’єкт педагогічних відносин.

2. Забезпечення якості освіти.

3. Академічні свободи учасників освітніх правовідносин. Пізнавальна самостійність здобувачів вищої освіти.

4. Форми навчального процесу та види навчальних занять.

 

1. Зміст освіти як об’єкт педагогічних відносин 

Як ми зазначили, об’єктом педагогічних правовідносин постає зміст освіти. Положення про ОКР (ступеневу освіту), затверджене Постановою Уряду (від 20.01.1998 № 65) визначає зміст освіти як «обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури». У рекомендаціях МОН щодо нормативно- методичного забезпечення розроблення галузевих стандартів вищої освіти  більш слушно, на нашу думку, зміст освіти визначається не як вимоги до системи, а як сама система знань, умінь, навичок, компетенцій тощо, обумовлена цілями та потребами суспільства.

Іншу дефініцію пропонує Положення про організацію навчального процесу у ВНЗ, затверджене наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 № 161: «Зміст освіти – це науково - обґрунтована система дидактично та методичною оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів». Нам видається,  що  більш обґрунтовано  у такому значенні  – «як навчальний матеріал» – слід розуміти поняття «зміст навчання». Положення про ОКР (ступеневу освіту) надає відповідне визначення: «зміст навчання – це науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з ОКР».

Положення про організацію навчального процесу визначає, що зміст освіти складається з нормативної частини (визначається державним стандартом освіти) та вибіркової частини (визначається ВНЗ). Нормативна обов’язкова державного стандарту освіти включає освітньо-кваліфікаційні характеристики (далі – ОКХ), освітньо-професійні програми підготовки (далі – ОПП), засоби діагностики (ЗД) – тобто що повинно бути засвоєно (сформовано/розвинуто), під час вивчення чого це повинно бути засвоєно, як встановлюється факт засвоєння.

Тому Положення про ОКР уточнює, що зміст освіти встановлюється в ОКХ – це державні документи, які визначають цілі освіти у вигляді системи виробничих функцій, типових задач діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих задач. Зміст навчання, у  свою чергу, визначається ОПП, структурно-логічною схемою підготовки, програмами навчальних дисциплін, іншими нормативними документами та навчальною і навчально-методичною літературою.

При цьому «нормативна частина змісту навчання – це обов'язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог ОКХ як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу і рів- ня засвоєння, а також форм державної атестації», а «вибіркова частина змісту навчання – це рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованих робітниках та у фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл і навчальних закладів».

Дефініції поняття «стандарти освіти», запропоновані у законодавчих та підзаконних актах напрочуд різноманітні, проте ми спробуємо їх узагальнити та визначити освітні стандарти як систему вимог, норм, документів, які офіційно визначають зміст освіти (у тому числі зміст навчання, засоби діагностики якості освіти), обсяг і рівень освітньої та фахової підготовки та нормативний тер- мін навчання.

Що стосується вищої освіти, то державні стандарти розробляються окремо з кожного ОКР і затверджуються Кабінетом Міністрів. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не  рідше ніж один раз на 10 років. Структура державного стандарту вищої освіти включає наступні складові.

1. Державна компонента, яка в свою чергу має такі складові: перелік кваліфікацій за відповідними ОКР (визначаються через професійні назви робіт); перелік напрямів (відображають споріднений зміст вищої освіти) та спеціальностей (відображають неповторювані узагальнені об'єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності), за якими здійснюється підготовка фахівців; вимоги до освітніх та ОКР. Державна компонента затверджується Урядом, вона визначає структуру галузевої компоненти та компоненти ВНЗ. До неї включаються настанови щодо застосування від- повідних складових державних стандартів вищої освіти.

2. Галузева компонента, що має такі складові: терміни та визначення; перелік спеціалізацій за спеціальностями вищої освіти; ОКХ; ОПП (яка визначає нормативну частину змісту навчання, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної  підготовки); засоби діагностики рівня освітньо-професійної підготовки (що використовуються при державній атестації випускників).

ОКХ встановлює вимоги до освітнього рівня та галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності, вона розробляється спільно установами, що належать до сфери праці та професійної освіти, а також міністерствами - замовниками підготовки фахівців.

ОПП відповідних ОКР – це державні документи (затверджуються МОН), які визначають зміст та нормативний термін навчання та передбачають відповідні форми контролю та державної атестації. ОПП розподіляє її обсяг в академічних годинах за циклами підготовки (гуманітарної та соціально-економічної, природничо- наукової, професійної та практичної). ОПП визначає нормативну частину змісту навчання у навчальних елементах, їх інформаційний обсяг та рівень засвоєння у процесі підготовки відповідно до вимог ОКХ; рекомендований перелік навчальних дисциплін; форми контролю та державної атестації; нормативний термін навчання.

Нормативний термін навчання – це встановлений ОПП термін викладання нормативної і вибіркової частин змісту ОПП для очної форми навчання. Термін навчання визначається галузевою компонентою державного стандарту вищої освіти за спеціальністю відповідного ОКР і не може перевищувати терміну, визначеного в Постанові Уряду від 20.01.1998 № 65 Тобто тривалість навчального дня за очною формою навчання з урахуванням усіх форм  і видів навчальної роботи не повинна перевищувати 9 академічних годин, навчального тижня – 54 (заочного навчання – 27) академічних годин. Термін викладання нормативної і вибіркової частин змісту ОПП для заочної та інших форм навчання визначається навчальним закладом і може перевищувати нормативний термін навчання не більше ніж на 20 відсотків. Тривалість академічної години становить 45 астрономічних хвилин.

3. Компонента ВНЗ, яка включає: варіативні частини ОКХ, ОПП та засобів діагностики рівня ОПП; навчальні плани та програ- ми навчальних дисциплін. Варіативні частини ОКХ, ОПП та засобів діагностики забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці. Назви спеціалізацій відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності. Зміст варіативних частин, а також зміст навчальних планів, про- грам навчальних дисциплін визначається ВНЗ у межах структури та форми, встановлених МОН.

Навчальні плани та програми навчальних дисциплін розробляються ВНЗ відповідно до ОПП і затверджуються керівником ВНЗ, вони визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю. Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих  підручників,  інших  методичних  та   дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання. Вони розробляються кафедрами та затверджуються керівником ВНЗ.

У дефініції стандартів освіти, запропонованої вітчизняною дослідницею І.В. Венедиктовою (2010) вдало підкреслюється його двосторонній аспект – для навчального закладу та для особи. Дослідниця визначає освітній стандарт як «мінімальний набір дисциплін, а також знань, умінь та навичок з них, які навчальний заклад повинен надати та забезпечити, а особа, яка отримує освіт- ню послугу, засвоїти та підтвердити на підсумковому контролі знань». Не раптово фахівці МОН основними користувачами стандарту назвали, зокрема, «студентів, які відповідальні за ефективну реалізацію своєї навчальної діяльності».

Отже, встановлені державними стандартами освіти  вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої та фахової підготовки є основою оцінки освітнього та ОКР людини незалежно від форм здобуття освіти. «Контроль за рівнем освітньої та фахової підготовки, яку здобуває особа у процесі засвоєння змісту навчання, і визначення його відповідності встановленим у змісті освіти вимогам здійснюються в установленому порядку», в ході державної атестації.

Особи, які її успішно пройшли, отримують документи встановленого зразка про здобуття освіти та кваліфікації, а ті, які не пройшли державної атестації після завершення навчання, отримують відповідний документ. При цьому випускники, які мають не менше 75 % відмінних оцінок з усіх навчальних дисциплін та практичної підготовки з оцінками «добре» з інших дисциплін та з оцінками «відмінно» за результатами державної атестації, отримують документи про здобуття освіти та кваліфікації з відзнакою.

Нажаль, на цей час не розроблено значну кількість галузевих стандартів вищої освіти. Розпочинатися така розробка повинна у разі наявності у Національному класифікаторі України відповідальної професійної назви роботи, за якою визначається професійна кваліфікація випускника ВНЗ. У разі відсутності професійної назви роботи, розробники стандарту готують обґрунтування необхідності її введення та ОКХ фахівця. Послідовність обов'язкових дій щодо внесення змін та доповнень до Класифікатора передбачає обґрунтовану ініціативну взаємодію заінтересованих суб'єктів сфери освіти та праці, а саме: ВНЗ на основі результатів наукових досліджень та моніторингу ринку праці; уповноваженого органу – державного замовника на підготовку фахівців, відповідальному за їх працевлаштування.

Розробка освітніх стандартів постає обов’язковим етапом ре- формування національної системи освіти, причому мова йде про стандарти нового покоління, сумісні з міжнародними. ЗУ «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (в редакції від 31.05.2007), встановлено, що «національні стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності мають розроблятися на основі міжнародних стандартів, якщо вони вже прийняті або перебувають на завершальній стадії розроблення».

Тому перехід до нового покоління галузевих стандартів вищої освіти повинен відбуватись на основі запровадженого між- народними актами у галузі освіти компетентнісного підходу. Як відзначає МОН, «застосування компетентнісного підходу до створення галузевих стандартів вищої освіти ні в якому разі не замінює традиційну для вітчизняної освіти систему «знання, уміння, навички», а створює передумови для більшого та гнучкішого наближення результатів освіти до потреб та вимог ринку праці, подальшого розвитку освітніх технологій та системи освіти в цілому».

Роз’яснюючи особливості компетентнісного підходу при розробці освітніх стандартів, МОН відзначає, що його   застосування

«повинне привести до формування нової системи діагностичних засобів із переходом від оцінки знань до оцінки компетенцій та ви- значення рівня компетентності в цілому. Таким чином, результати формування системи компетенцій є одним із ключових моментів оцінки якості знань. Мова йде про вдосконалення освітніх технологій на основі постійної взаємодії викладача зі студентом. Результати освіти – це очікувані й вимірювані конкретні досягнення студентів (випускників), які визначають, що здатний робити студент (випускник) по завершенні всієї або частини освітньої про- грами».

Поняття компетенції, запропоноване в європейському проекті TUNING «включає знання й розуміння (теоретичне знання академічної галузі, здатність знати й розуміти), знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання як бути (цінності як невід'ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті)». Фахівці МОН слушно зазначають, що обсяг поняття «компетенція» включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову сторони (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій). У формуванні компетенції вирішальну роль відіграє не тільки зміст освіти, але також і освітнє середовище ВНЗ, організація освітнього процесу, освітні технології, включаючи самостійну роботу студентів тощо. Треба підкреслити узагальнений, інтегральний характер поняття "компетенція" стосовно понять "знання", "уміння", "навички"». Поняття компетенцій та компетентності вже тривалий час досліджується пострадянською психолого-педагогічною наукою (яка використовує здобутки науки дальнього зарубіжжя середини минулого століття). Серед усього розмаїття думок, притаманного будь-якому первісному етапу наукових досліджень, можна виокремити такі риси інтерпретації компетенцій як: «мотивованих здатностей» (тобто  вони  засновані  на  особливостях індивідуальності), «інтегративної якості особистості» (вони інтегрують у собі мотиваційно-емоційні, вольові, когнітивні властивості), «готовність застосувати здобуті знання, уміння, навички» (на відміну від знань компетенції акцентують не питання «що?», а питання «як»; вони спрямовані на інтегративну спроможність розв’язати конкретні практичні завдання), «має рефлексивний характер» (компетенція усвідомлюється особистістю як власна спроможність, яку необхідно постійно використовувати та розвивати). При цьому поняття «ком- петентність» підкреслює суб’єктивний аспект, «володіння» суб’єктом компетенціями (тобто об’єктивними інтегративними якостями).

Педагоги особливо акцентують так звані «ключові компетенції» – вони мають базисний, фундаментальний характер, відносять- ся до загального мета предметного змісту освіти. За слушним висновком М.В. Шугурова (2009), «сучасна юридична доктрина та правова   політика   в   галузі   освіти   активно   сприймає концепцію «ключових компетенцій», розроблену в педагогічній науці». Зокрема, Єврокомісія виділяє вісім таких ключових компетенцій, якими повинен володіти кожен європеєць:

-                     компетенція в галузі рідної мови;

-                     компетенція в сфері іноземних мов;

-                     математична та фундаментальна природничо-наукова та технічна компетенції;

-                     комп'ютерна компетенція;

-                     навчальна компетенція;

-       міжособистісна, міжкультурна та соціальна компетенції, а також громадянська компетенція;

-       компетенція підприємництва;

-       культурна компетенція.

Аналізуючи їх, експерти МОН зазначають: «Ці компетенції підтримуються певними здатностями, до яких зараховуються у всіх життєвих областях такі необхідні аспекти, як критичне мислення, креативність, "європейський вимір" і активна життєва позиція. Спільно ці здатності сприяють розвитку особистості».

2. Забезпечення якості освіти

На  думку  сучасних  дослідників  (зокрема,  С.В. Курова, 2007), «фактично поза межами теоретично-правового осмислення  права на освіту залишаються питання інформаційної складової освіт- нього процесу та результату освіти у такому розумінні: яку навчальну інформацію отримує в процесі навчання та виховання учень, на отримання якої він має право, і в цьому випадку вона стає обов'язковою, які правові наслідки мають бути передбачені у разі ненадання, неповного надання, надання неналежної якості обов'язкової навчальної інформації. Постановка проблеми відбору інформації, що становить зміст освіти має під собою правове, економічне, соціокультурне, психологічне, педагогічне обґрунтування» [492]. Зауважимо, що інформація тут розуміється не лише як семантична вербальна інформація, а у широкому значенні (все, що не матерія та не енергія) – навчальною інформацією у цьому сенсі буде, наприклад, тренінг здібностей, розв’язання навчальних завдань тощо.

Дослідник робить висновок: «обсяг і зміст здобутої освіти визначають економічні можливості випускника освітньої установи зайняти гідне місце на ринку праці. Таким чином, зміст освіти постає економічним продуктом». Проблема відбору навчальної інформації до змісту навчання безпосередньо пов’язана з проблемою якості освіти. Нагадаємо, за поширеним висновком, «ос- новою європейських домовленостей у рамках Болонського процесу є якість освіти».

Дійсно, забезпечення якості вищої освіти обґрунтовано постає одним з основних чинників Болонського процесу та створення європейського простору вищої освіти. Ці чинники постають двома сторонами одного явища, неможливо визначити – чи єдиний освітній простір створюється для забезпечення ефективності освіти, чи то якість освіти необхідно підвищувати для інтеграції до цього простору. Тому при розгляді останньої теми нашого курсу ми будемо аналізувати питання, пов’язані із забезпеченням якості вищої освіти, у тому числі щодо виконання Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року, затвердженого наказом МОН (показова навіть його назва). Зауважимо,  що деякі із запланованих Планом заході ще не повною мірою реалізовані. Зокрема, пункт 4.1. «Розробити рекомендації щодо запровадження національних Стандартів та Рекомендацій для   забезпечення   якості   в   Європейському   просторі   вищої   освіти», п. 4.2. «Створити систему акредитацій та Національний освітній акредитаційний центр». Розділ 12 плану має назву «Привабливість ЄПВО  та співробітництва з іншими частинами світу і створення єдиного інформаційного простору та науково-методичного забезпечення євроінтеграції освіти.

При цьому російська дослідниця І.І. Бурлакова (2010) зазначає, що хоча в документах міжнародного права значна увага приділена питанням якості освіти, але в них це поняття не дефініціюється.  Проте у міжнародному стандарті ISO 9000-2000 якість розглядається як «ступінь відповідності сукупності власних характеристик продукції, процесу або системи сформованим потребам та очікуванням, загальноприйнятим та обов’язковим».

Рекомендації Європейської асоціації гарантування якості містять принципи забезпечення якості вищої освіти, зокрема: автономія і незалежність організацій, що відповідають за забезпечення і оцінку якості; співвідношення процедур оцінки з тим, як оцінюють себе навчальні заклади; внутрішня (самостійна) і зовнішня (експертна) оцінка; залучення до оцінювання всіх учасників (викладачів, адміністративного персоналу, студентів, випускників, професійних асоціацій), включення іноземних експертів; публікації результатів оцінки.

У зв’язку з цим І.І. Бурлакова диференціює два значення поняття «якість освіти»: якість освіти випускника і якість освітньої діяльності навчального закладу (тобто освіти як результату й освіти як процесу). Враховуючи сформульовану дослідницею дефініцію, можна визначити якість освіти як збалансовану відповідність освіти (як результату, як процесу, як освітньої системи) між- народним вимогам, державним стандартам, суспільним потребам, особистісним цілям.

У зв’язку з важливістю якості освіти, в наш час сформувався окремий напрямок наукових досліджень, присвячених управлінню якістю. І.І. Бурлакова визначає управління якістю освіти як «різновид і елемент управлінської діяльності уповноважених суб'єктів системи освіти (органів, установ, посадовців) щодо виявлення й узгодження різноманітних чинників та умов, які опосередковують освітній процес (освітню діяльність), з метою досягнення та підтримки оптимальних показників якості (рівня) освіти».

 

3. Академічні свободи учасників освітніх правовідносин. Пізнавальна самостійність здобувачів вищої освіти

 

Академічну свободу можна визначити як компоненту правового статусу навчального закладу, педагога (науково-педагогічного працівника) та здобувача освіти, яка є комплексом суб’єктивних прав щодо визначення/трансляції/вивчення елементів змісту освіти та змісту навчання, вибору обставин освітнього процесу та де- яких складових освітньої системи.

Отже, суб’єктами   академічної  свободи  постають:

навчальні  заклади,  2) педагогічні  (науково-педагогічні)  працівники, 3) здобувачі освіти. На академічну свободу усіх цих суб’єктів доречно, на нашу думку, поширити висновок російського фахівця С.В. Курова, що обсяги академічної свободи «розширюється та поглиблюється у міру підвищення освітнього рівня – вона мінімальна у початковій загальній освіті та стає максимальною у вищій і після- вузівській професійній освіті».

Об’єктами академічної свободи є:

1.               Зміст навчання. Зміст освіти імперативно визначено освітньою та кваліфікаційною характеристиками та, на нашу думку, по- стає об’єктом академічної свободи лише у частині можливого впливу учасників освітніх правовідносин на ініціацію, визначення та зміну державної компоненти освітнього стандарту. Водночас, законодавчо закріплена автономія ВНЗ передбачає «визначення змісту освіти»», але фактично справа стосується змісту навчання. Останній – як сукупність дидактичного (зверненого до здобувачів) та методичного (зверненого до педагогів) матеріалу, необхідного для засвоєння змісту освіти, безумовно є об’єктом академічної свободи навчальних закладів (у першу чергу), і суб’єктів викладання, і суб’єктів учіння. Зокрема, об’єктами академічної свободи ВНЗ постає перелік, обсяги та навчальні програми вибіркових навчальних дисциплін, які «вводяться для задоволення освітніх і кваліфікацій- них потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб то- що» (при цьому навчальні програми нормативних дисциплін є складовою державного стандарту освіти).

Об’єктами академічної свободи науково-педагогічного працівника є вибір конкретного матеріалу, необхідного для реалізації навчальної програми, підготовка плану-конспекту заняття.

Об’єктами академічної свободи здобувача вищої освіти є вибіркові дисципліни, які відображаються в індивідуальному навчальному плані студента, що «складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та частину вибіркових навчальних дисциплін, вибраних студентом  з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки». Такі елективні дисципліни після їх вибору та включення до індивідуального плану, є обов’язковими для вивчення.

2.               Обставини освітнього процесу. Зокрема, об’єктом академічної свободи ВНЗ постають: форми навчання, форми та види організації навчального процесу (можуть визначати інші форми організації навчального процесу та види навчальних занять, крім тих, що встановлені Положенням про організацію навчального процесу, якщо вони не суперечать чинному законодавству щодо вищої освіти); власні програми наукової і науково-виробничої діяльності; навчальний план, «який складається на підставі ОПП та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю»; програми навчальних дисциплін.

Об’єктами академічної свободи науково-педагогічного працівника є вибір конкретних методів проведення навчальних занять (також відображається у плані-конспекті заняття), вибір методичного впливу на інші форми навчального процесу (відображається в індивідуальному плані роботи викладача, журналі проведення консультацій тощо). Ст. 55 ЗУ «Про освіту» також закріплено право педагогів на «вибір форм навчання», що з урахуванням визнаного законодавством розуміння терміну «форма навчання» постає досить дивно.

Об’єктами академічної свободи здобувача вищої освіти є вибір форм та тематики індивідуальних навально-дослідних завдань, вибір часу, місця, темпу самостійної роботи та форм комунікації і співробітництва з іншими здобувачами освіти при виконанні різних форм навчального процесу. Межі таких свобод визначаються робочими навчальними програмами дисципліни, правилами внутрішнього розпорядку ВНЗ та іншими документами.

3. Елементи системи освіти. Беззаперечним таким об’єктом слід визнати свободу здобувача освіти на вибір необхідного йому освітнього рівня, навчального закладу, форми навчання. Крім того, відповідно до принципу академічної свободи, за слушним висновком В.М Бесчастних (2009), студенти можуть відвідувати лекції і заняття на інших відділеннях і навіть в інших ВНЗ, однак складати іспити вони зобов'язані лише там, де зараховані. При цьому «ступінь академічної свободи не є однаковим стосовно різних напрямків підготовки. Найбільш жорстка регламентація навчального процесу на медичних спеціальностях, де введені обов’язкові навчальні плани. Найбільшою академічною свободою користується студенти гуманітарних напрямків».

Елементи освітньої системи як об’єкти вільного вибору навчального закладу (зокрема, тип навчального закладу чи рівень акредитації, на який претендує ВНЗ) та об’єкти вільного вибору педагога (вибір навчального закладу, кафедри тощо) постають об’єктами інших прав, а не академічної свободи.

Відзначимо, що не раптово обсяги академічної свободи навчальних закладів найменш обтяжені обмеженнями. Свободу університетів один з провідних сучасних німецьких філософів освіти Герман Хаймпель називає метою будь-якої справжньої реформи освітньої школи та глибинною сутністю німецьких університетів.

Щодо особливостей академічної свободи навчальних закладів в Україні зауважимо: вони мають право визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо- професійних програм; відповідно до Положення про ОКР (ступеневу освіту) навчальні заклади самостійно визначають перелік та зміст вибіркових навчальних дисциплін ОПП, а також розробляють структурно-логічну схему навчання, робочі програми нормативних навчальних дисциплін. При цьому дозволено затвердження навчальних планів підготовки бакалаврів без розподілу на нормативну та вибіркову частину змісту освіти в порядку, передбаченому пунктом 1 наказу МОН України від 05.12.2008 № 1107 у разі відсутності затверджених ОПП.

Водночас, важливим елементом демократизації навчального процесу фахівці (зокрема, В.М. Бесчастний, 2009) визнає делегування прав ВНЗ «на нижчі щаблі управління навчальним процесом, котрі визначають свободу викладача вирішувати питання змісту навчання, використання форм і методів навчання з метою досягнення оптимального ефекту». За слушним висновком науковця, академічна свобода педагогічних працівників «обмежуються методологією науки, змістом, технологією засвоєння професійного знання, рівнем готовності до навчання (як з боку студентів, так і з боку викладачів), а також можливостями (інформаційними, матеріальними, організаційними) навчального процесу, його умовами».

Пізнавальна самостійність як мета освіти та навчальна самостійність як засіб її досягнення. Забезпечення академічної свободи здобувача освіти, тим більше вищої, є засобом досягнення основної мети освіти – розвитку особистості. Цей розвиток передбачає розвиток, формування та тренінг (поряд з загально- професійною, спеціалізовано-професійною) соціально-особистісної, загальнонаукової, когнітивної, комунікативної, інформаційної компетенцій. Сучасна педагогіка також виокремлює пізнавальну самостійність – готовність людини до пізнавальної діяльності, що має розвиватися у кожного здобувача освіти. Ця властивість має комплексний характер, оскільки інтегрує пізнавальну мотивацію, позитивні емоції навчання, волю до пізнання, тезаурус декларативних знань, комплекс процедурних умінь, когнітивні здібності. Ця комплексна якість постає однією із загальних цілей сучасного освітнього процесу та її розвиток можливий лише за умов надання здобувачеві освіти відповідного статусу – навчальної самостійності, який юридично обґрунтований його академічною свободою.

Важливість зазначених не суто професійних якостей і компетенцій обумовлена чинниками інформаційної цивілізації, перманентної науково-технологічної революції, коли «життєвий цикл сучасних технологій стає меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця. За цих умов домінуючим в освіті стає формування здатності фахівця на основі відповідної фундаментальної освіти перебудовувати систему власної професійної діяльності з урахуванням соціально значущих цілей та нормативних обмежень – тобто формування особистісних характеристик майбутнього фахівця. Як- що визначити за головну мету діяльності системи вищої освіти підготовку такого фахівця, то процес навчання доцільно організовувати таким чином, щоб забезпечувався всебічний розвиток особистості майбутнього фахівця. Засобом формування особистості при цьому стають освітні технології, продуктом діяльності – особистість випускника ВНЗ, який має бути компетентним не лише в професійній галузі, але й мати активну життєву позицію, високий рівень громадянської свідомості, бути компетентним при вирішенні будь яких завдань (задач), які ставить перед ним життя».

Таке розуміння нібито притаманно реформам системи освіти України, проте вітчизняний дослідник Ю.М. Бажал (2009), аналізуючи сучасний стан участі студентів в організації навчального процесу, вимушений зробити висновок, що «у нас заходи політики, що реалізують цей фактор, зорієнтовані неправильно і тому мають прямо протилежний результат ніж той, що замислений в «Болонському процесі». В Україні цей пункт часто сприймають як зменшення ролі викладача в навчальному процесі на користь самостійної роботи студента. Ми дуже негативно сприймаємо таку постановку, бо забезпечення високої якості професорсько- викладацького складу та ефективності його роботи повинно бути головним пріоритетом української освітньої політики…».

Бажаючи виправити ситуацію та врахувавши результати широкого громадського обговорення питань гуманітарної підготовки  у вищій школі та з метою організації так званої «вільної траєкторії» студента (вивчення дисциплін за вільним вибором) МОН, починаючи з прийому 2009 року наказом від 09.07.2009 № 642 встановило перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально- економічної підготовки .

При цьому підсумковий контроль з цих дисциплін слід про-водити у формі екзамену, з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» – у формі державного екзамену. Загальний обсяг навчального часу дисциплін гуманітарної та соціально- економічної підготовки для фізико-математичних,  природничих та технічних напрямів встановлено у 24 кредити ECTS, з них 8 – за вибором; для гуманітарних і соціально-економічних напрямів – 36 кредитів ECTS (припускається відхилення в межах двох кредитів ЕСТS), з них 20 – за вибором.

ВНЗ повинен пропонувати студентам на вибір щонайменше 20 вибіркових гуманітарних та соціально-економічних дисциплін. Для забезпечення вільного вибору студентів ВНЗ повинен вжити заходи методичної підтримки та організаційного супроводу цього процесу, зокрема забезпечити попереднє ознайомлення студентів з програмними матеріалами, проведення оглядових лекцій та консультацій.

Також цим наказом регламентовано мінімальний обсяг вибіркової дисципліни – 2 кредити ЕСТS, мінімальну чисельність студентів у групі з вивчення вибіркової дисципліни – 25 осіб. Крім того, наказ зобов’язує передбачити вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності (безпека життєдіяльності, основи охорони праці)» в циклі нормативних дисциплін професійної та практичної підготовки в обсязі 2 кредитів ЕСТS, а навчальних занять з фізичного виховання в обсязі чотирьох годин на тиждень як поза кредитної  дисципліни (при чому для студентів старших курсів фізичне виховання необхідно проводити у формі секційних занять).

Що стосується академічних свобод здобувачів ОКР магістра, слід відзначити, що навчальний процес організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у ВНЗ, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161, з урахуванням таких особливостей:

-       навчання здійснюється за індивідуальним навчальним планом;

-       навчальний час, відведений для самостійної роботи, повинен становити не менше 1/2 і не більше 2/3 загального обсягу часу, визначеного програмою підготовки магістра;

-       на проведення індивідуальних занять може витрачатися до 20 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого програмою;

-       магістерська робота, що виконується на завершальному етапі навчання, повинна передбачати проведення наукових досліджень (творчих розробок) з проблем відповідної галузі;

-       державна атестація здійснюється державною екзаменаційною комісією та проводиться у формі захисту магістерської роботи. Державній комісії обов'язково подаються матеріали, що характеризують наукову (творчу) та практичну цінність виконаної роботи – друковані статті, методичні розробки тощо;

-       відповідальність за виконання індивідуального навчального плану покладається на студента (курсанта, слухача);

-       студент (курсант, слухач), який своєчасно не виконав індивідуальний навчальний план, відраховується з вищого навчального закладу. Йому видається академічна довідка встановленого зразка;

-       студенту (курсанту, слухачу), який виконав усі вимоги навчального плану підготовки магістра і захистив магістерську роботу, рішенням державної екзаменаційної комісії присвоюється відповідно до обраної спеціальності кваліфікація та видається державний документ про здобутий ОКР магістра та повну вищу освіту;

-       студент (курсант, слухач), який отримав документ встановленого зразка про здобутий ОКР магістра та повну вищу освіту, працевлаштовується згідно з чинним законодавством. Йому може бути надана можливість наукового стажування (наукової роботи) за кордоном;

-       студенту (курсанту, слухачу), який отримав підсумкові  оцінки

«відмінно» не менше як з 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених індивідуальним навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних  завдань

–                     оцінки «добре», захистив магістерську роботу з оцінкою «відмін- но» видається документ про освіту з відзнакою;

-       враховуючи наукові (творчі) здобутки, магістр може бути рекомендований радою факультету на навчання в аспірантурі.

При цьому, зміст освіти магістрів визначається нормативною  і вибірковою частинами програми, яка розробляється у встановленому порядку з кожної спеціальності відповідно до Переліку   спеціальностей, що визначений для ОКР спеціаліста та магістра та в окремих галузях знань для ОКР магістра.

Нормативна частина програми повинна становити не менше 40 і не більше 60 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого на підготовку магістра. Вибіркова частина програми визначається ВНЗ з урахуванням його наукового потенціалу, потреб замовника фахівців та наукових (творчих) інтересів магістра, його можливостей щодо оволодіння розділами суміжних освітніх програм.

Термін підготовки магістра з певної спеціальності до затвердження державних стандартів визначається відповідним навчальним планом, узгодженим у встановленому порядку.

Для осіб, які навчаються за програмою підготовки магістра, в індивідуальному навчальному плані може бути передбачена підготовка з навчальних дисциплін, що є вступними до аспірантури з за- значеної спеціальності або складають перелік дисциплін кандидатського мінімуму. Під час навчання магістранти мають право складати кандидатські іспити.

 

4. Форми навчального процесу та види навчальних занять

 

Навчальний процес реалізується у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних та практичних занять, контрольні заходи, самостійна робота.

Основними видами навчальних занять є: лекції, лабораторні, практичні,  семінарські заняття, комп’ютерний практикум та консультація.

Лекція - основний вид навчальних заняття, призначених для викладення теоретичного матеріалу. Як правило, окрема лекція є елементом курсу лекцій, що охоплює основний теоретичний матеріал навчальної дисципліни.

Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача проводить натурні або імітаційні експерименти чи дослідження з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень, набуває практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, оволодіває методикою експериментального дослідження в конкретній предметній галузі та обробки отриманих результатів.

Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях, а також в умовах реального професійного середовища (на підприємстві, в наукових лабораторіях тощо). Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять не допускаються.

Практичне заняття – вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача шляхом виконання певних відповідно сформульованих завдань закріплюють теоретичні заняття з навчальної дисципліни і набувають вмінь та навичок їх практичного застосування. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою тощо.

Комп’ютерний практикум – вид практичного заняття, на якому викладач організовує індивідуальну роботу студентів на ПЕОМ з метою формувань умінь та навичок практичного використання певних оболонок, програм.

Комп’ютерний практикум проводиться у спеціально обладнаних комп’ютерних класах (навчальних лабораторіях).

Семінарське заняття -   вид навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію з попереднього визначених проблем. На підставі індивідуальних завдань (рефератів) студенти готують тези виступів з цих проблем.

Індивідуальне навчальне заняття – проводиться з окремими заняттями, які виявили особливі здібності в навчанні та схильність до наукового-дослідницької роботи і творчої діяльності з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуального творчого обдарування. Індивідуальні навчальні заняття організовуються у поза навчальний час за окремим графіком, складним кафедрою з урахуванням індивідуальних навчальних планів, зі студентами:

·                   учасниками олімпіад з фаху або окремих дисциплін;

·                   членами збірних команд університету з видів спорту;

·                   магістрантами за темами наукових досліджень.

Консультація  - вид навчального заняття, на якому студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи їх практичного використання. Під час підготовки до екзаменів  (семестрових, державних) проводиться групові консультації.

Самостійна робота студента (СРС) є основним видом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час.

Самостійна робота студента включає: опрацювання навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань, науково-дослідну роботу.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених робочою навчальною програмою дисципліни: підручниками, навчальними та методичними посібниками, конспектами лекцій, збірниками завдань, комплектами індивідуальних семестрових завдань, практикумами, комп’ютерними навчальними комплексами,  методичними   рекомендаціями з організації СРС, виокремлення окремих завдань та ін., які повинні мати також і електронні версії.

Самостійна робота студента з вивчення навчального матеріалу з окремої дисципліни може проходити в науково-технічній бібліотеці університету, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах (лабораторіях), а також вдома.

Індивідуальні завдання з дисципліни  (реферати, розрахункові, графічні, розрахунково-графічні роботи, контрольні роботи, що виконують під час СРС (домашні контрольні роботи), курсові дипломні проекти (роботи) та ін. сприяють поглибленому вивченню студентами теоретичного матеріалу,  формуванню вмінь використання знань для вирішення відповідних практичних завдань. Види індивідуальних завдань з певних навчальних дисциплін вивчається робочим навчальним планом. Терміни видачі, виконання і захисту індивідуальних завдань визначається графіком, що розробляється випусковою кафедрою на кожний семестр. Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно із забезпеченням необхідних консультацій з окремих питань з боку викладача. Наявність позитивних оцінок, отриманих студентом за індивідуальні завдання, є необхідною умовою допуску до семестрового контролю з даної дисципліни.

Курсовий проект (КП) з навчальної дисципліни – це творче індивідуальне завдання, кінцевим результатом виконання якого є розробка нового продукту (пристрою, обладнання, технологічного процесу, механізму,  апаратних і програмних засобів тощо або їх окремих частин). Курсовий проект містить розрахунково-пояснювальну записку, креслення та інші матеріали, які визначаються завданням на курсове проектування. Курсовий проект виконується студентами самостійно під керівництвом викладача протягом визначеного терміну в одному семестрі згідно з технічним завданням на основі знань та умінь, набутих з даної та суміжних дисциплін, а також матеріалів промислових підприємств і науково-дослідних установ, патентів тощо.

Курсова робота (КР) з навчальної дисципліни – це індивідуальне завдання, яке передбачає розробку сукупності документів (розрахунково-пояснювальної або пояснювальної записки, при необхідності – графічного, ілюстративного матеріалу),  та є творчим або репродуктивним рішенням конкретної задачі щодо об’єктів діяльності фахівця (пристроїв, обладнання, технологічних процесів, механізмів, апаратних та програмних засобів або їх окремих частин; економічних, соціальних, лінгвістичних проблем тощо), виконаних студентами самостійно під керівництвом викладача згідно з завданням, на основі набутих з даної та суміжних дисциплін знань та умінь.

Курсові проекти (роботи) сприяючи розширенню і поглибленню теоретичних знань, розвитку навичок їх практичного використання, самостійного розв’язання конкретних завдань.

Розрахунково-графічна робота (РГР) -  індивідуальне завдання, яке передбачає вирішення конкретної практичної навчальної задачі з використанням відомого, а також (або) самостійного вивченого теоретичного матеріалу. Значну частину такої роботи складає графічний матеріал, який виконується відповідно до чинних нормативних вимог та з обов’язковим застосуванням комп’ютерної графіки, якщо це визначено завданням.

Розрахункові та графічні роботи (РР, ГР) – індивідуальні завдання, які передбачають вирішення конкретної практичної навчальної задачі з використанням відомого, а також (або) самостійного вивченого теоретичного матеріалу. Основну частину розрахункової роботи складають розрахунки, які можуть супроводжуватися ілюстративним матеріалом: графіками, векторними діаграмами, гістограмами тощо. Основну частину ГР складає графічний матеріал, виконаний відповідно до чинних нормативних вимог.

Умовою планування у навчальних планах КП, РГР (РР, ГР) є наявність практичних занять з відповідно навчальної дисципліни.