Теоретико-правові основи освіти

ПЛАН

1. Навчальний заклад: поняття, види, форми, типи, акредитаційні рівні.

2. Правовий статус навчальних закладів та його складові.

3. Особливості правового статусу приватного ВНЗ

 

 

1. Навчальний заклад: поняття, види, форми, типи, акредитаційні рівні

 

Навчальні заклади — це заклади, які надають освітні (освітньо-виховні) послуги. Відповідно до структури освіти розрізняють навчальні заклади: дошкільні, середні загальноосвітні, позашкільні, професійно-технічні, ВНЗ, післядипломної освіти, а також заклади для самоосвіти громадян.

Дошкільними навчальними закладами є:

§  дошкільні (ясла, ясла-садки, дитячі садки, центри розвитку дитини);

§  дошкільні компенсуючого, сімейного, комбінованого типів (ясла-садки);

§  дошкільні інтернатного типу (дитячі будинки);

§  будинки дитини;

§  дитячі будинки сімейного типу.

До середніх загальноосвітніх навчальних закладів належать середні загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, а також навчальних закладів для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Основним видом середніх навчальних закладів  є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий — основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій — старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Для розвитку природної обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профільні класи, гімназії та ліцеї:

§     спеціалізована школа і профільні класи забезпечують поглиблене вивчення одного або кількох базових навчальних предметів. Вони можуть діяти в складі шкіл першого-третього та другого-третього ступеня;

§     гімназія — середній загальноосвітній навчально-виховний заклад другого-третього ступеня, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих і здібних дітей;

§     ліцей — середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, що забезпечує здобуття учнями освіти понад державний освітній мінімум і здійснює науково-практичну підготовку талановитої учнівської молоді. Термін навчання в ньому може бути таким, як у школі третього ступеня, або на 1 — 2 роки більше.

Особливе місце серед загальноосвітніх навчальних закладів займають навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

До цих навчальних закладів належать:

§     загальноосвітні школи-інтернати для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім’ї;

§     школи-інтернати (в т. ч. сімейного типу, з повним державним утриманням) для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків;

§     загальноосвітні санаторні школи-інтернати для дітей, які потребують тривалого лікування;

§     спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи (з утриманням за рахунок держави) для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку;

§     загальноосвітні школи соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання.

До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі заклади освіти, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються спортивні об’єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах.

Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Професійно-технічними навчальними закладами є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

В Україні вищі навчальні заклади за формою власності поділяються на заклади державної, комунальної та приватної форм власності, які цілком рівноправні між собою та забезпечують ідентичну якість освіти. За типами українські ВНЗ поділені на університети, академії, інститути, консерваторії (музичні академії), коледжі й технікуми (училища).

Університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який надає вищу освіту з широкого спектру гуманітарних, економічних, природничих та інших наук та є провідним науково-методичним центром. Можуть створюватися класичні та профільні університети.

Класичний університет діє за умови, якщо в ньому здійснюється підготовка кадрів не менш як за вісьмома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як із дванадцяти наукових спеціальностей, у тому числі не менш як із двох гуманітарних, економічних, природничих або технічних спеціальностей.

Профільний університет діє за умови, якщо у ньому здійснюється підготовка кадрів не менш як за чотирма галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук  не менш як з восьми наукових спеціальностей, у тому числі не менш як з шести профільних спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання)).

Інститут – вищий навчальний заклад III або IV рівня акредитації або структурний підрозділ університету, що надає вищу освіту з певної галузі науки, освіти, культури або виробництва.

Академія – вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового й матеріально-технічного забезпечення.

Академія діє за умови, якщо в ній здійснюється підготовка кадрів за двома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук  не менш як із двох наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання)).

Консерваторія – вищий навчальний заклад ІІІ або IV рівня акредитації, що надає вищу освіту в галузі культури та мистецтва.

Коледж – вищий навчальний заклад ІІ рівня акредитації або структурний підрозділ навчального закладу ІІІ або IV рівня акредитації, який надає вищу освіту зі споріднених напрямів підготовки або за кількома спорідненими спеціальностями.

Професійний коледж створюється за умови, якщо в ньому за денною формою навчається не менш як п’ятсот осіб.

Технікум (училище) – вищий навчальний заклад І рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ чи IV рівня акредитації, що надає вищу освіту за кількома спорідненими спеціальностями.

Університети, академії, інститути, консерваторії можуть здійснювати навчання за всіма типами програм підготовки (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, кандидат наук), а також за програмами післядипломної освіти. За досягнення найвищих показників у науково-дослідницькій діяльності університету (академії) може бути надано статус національного.

До навчальних закладів післядипломної освіти належать:

§ академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

§ підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та ін.);

§ професійно-технічні заклади освіти;

§ відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо.

 

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

·                     I рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

·                     II рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

·                     III рівень — інститут, консерваторія;

·                     IV рівень — інститут, консерваторія, академія, університет.

За результатами акредитації вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади встановлює рівень акредитації навчального закладу

 

I рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати випускникам кваліфікацію молодшого спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

·                     Самостійної розробки і затвердження навчальних програм;

·                     Використання різних систем оплати праці у межах фонду заробітної плати;

·                     Додаткового фінансування за встановлюваними щорічно підвищуваними нормативами та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення у межах коштів, виділених Міністерству на утримання підвідомчих вищих навчальних закладів;

·                     Установлення підвищеного розміру стипендій за рахунок загальної суми, передбаченої для цієї мети;

II рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати випускникам кваліфікацію бакалавра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

·                     Самостійного визначення форм організації навчального процесу (денна, без відриву від виробництва, екстернат);

·                     Запрошення на контрактній основі викладачів і вчених із різних регіонів України та зарубіжних країн;

·                     Створення у своєму складі науково-виробничих установ різних типів;

III рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

·                     Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);

·                     Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;

·                     Створення у складі вишу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;

·                     Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;

·                     Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

·                     Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;

IV рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

·                     Визначення змісту освіти;

·                     Визначення структури і плану прийому;

·                     Установлення тривалості навчання;

·                     Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;

·                     Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам

і відомствам на підготовку кадрів;

·                     Самостійного створення у своїй структурі навчальних закладів і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих навчальних закладів і установ;

·                     Самостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових позаконкурсних

бюджетних асигнувань;

·                     Самостійного розпорядження усіма видами асигнувань. 

 

2. Правовий статус навчальних закладів та його складові

 

На прикладі ВНЗ розглянемо деякі елементи правового статусу навчальних закладів (мету, завдання, функції, права, обов’язки, відповідальність). Загальну характеристику правового статусу ВНЗ надано  у  ст. 23  ЗУ  «Про  вищу  освіту»,  відповідно  до  якої,  ВНЗ   є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, виступати засновником інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів його навчально-науково-виробничої діяльності. ВНЗ можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об'єднаннями (при цьому всі учасники комплексу зберігають статус юридичних осіб).

Якщо у наведеній дефініції характеризується як публічно- правовий, так і приватноправовий статус ВНЗ, то визначені у законодавстві мета, завдання та функції ВНЗ підкреслюють його публічно-правовий статус.

Мета та головні завдання діяльності ВНЗ визначені статтею 22 ЗУ «Про вищу освіту». Основною метою діяльності ВНЗ є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти (тобто врахування інтересів особи) та підготовка фахівців для потреб України (тобто врахування інтересів суспільства).

Головними завданнями ВНЗ названо:

1.                   здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних ОКР і відповідає стандартам вищої освіти;

2.                   здійснення наукової та науково-технічної (для ВНЗ III і IV рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

3.                   забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

4.                   здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих ВНЗ III і IV рівнів акредитації;

5.                   вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;

6.                   забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у ВНЗ, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;

7.                   підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

Основними напрямами діяльності (функціями) ВНЗ постають: підготовка фахівців різних ОКР; підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів; науково-дослідна робота; спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів; культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота; здійснення зовнішніх зв’язків (ч. 1 ст. 44 ЗУ «Про вищу освіту»).

За слушним висновком фахівців (зокрема, А.О. Кирилових, 2010), публічно-правовий статус навчальних закладів передбачає «не лише право бути учасником деяких правовідносин, але й обов'язок вступити в них в окремих випадках. Наприклад, відносини щодо ліцензування освітньої діяльності є адміністративно- правовими та носять обов'язковий характер». Публічно- правова відповідальність навчального закладу у першу чергу поля- гає у тому, що невиконання ним головних завдань діяльності, вимог стандартів освіти є підставою для позбавлення його ліцензії.

 

3. Особливості правового статусу приватного ВНЗ

 

Правовий статус вищого навчального закладу

1. Вищий навчальний заклад є юридичною особою, який утворюється у передбачених законом організаційно-правових формах для провадження освітньої та інших видів діяльності і виконання завдань, що визначені частиною другою статті 21 цього Закону.

 2. Вищий навчальний заклад відповідно до законодавства може бути засновником (співзасновником) інших юридичних осіб. Засновані вищим навчальним закладом юридичні особи провадять свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої, інноваційної діяльності вищого навчального закладу, дорадництва та (або) сприяють виконанню інших його статутних завдань.

 Вищі навчальні заклади можуть провадити освітню діяльність разом з іноземними навчальними закладами за узгодженими навчальними планами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів.

 3. Вищі навчальні заклади в установленому порядку можуть утворювати навчальні, навчально-наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, консорціуми. Всі учасники комплексу, консорціуму зберігають статус юридичної особи і фінансову самостійність. Положення про консорціум затверджується Кабінетом Міністрів України

 4. У державних і комунальних вищих навчальних закладах кількість студентів, прийнятих на перший курс за державним замовленням, повинна становити не менш як 51 відсоток загальної кількості студентів, прийнятих на перший курс.

 

В наслідок трансформування відносин власності в Україні з’явився новий суб’єкт приватного сектора господарювання, що водночас підлягає державному ліцензуванню – приватний вищий навчальний заклад

вищий навчальний заклад приватної форми власності (приватний вищий навчальний заклад) — навчальний заклад, заснований на приватній власності.

Високий освітній рівень населення та бажання удосконалити та підвищити свій статус, призвели до активізації діяльності у цій сфері та виникнення жорсткої конкуренції за право вищості у інтелектуальній боротьбі. З моменту свого виникнення приватні вищі навчальні заклади наштовхнулись на недовіру та упереджене ставлення з боку населення, оскільки до тепер існував один тип навчальних закладів – державний.
Загалом в Україні розвиток даної сфери є досить проблемним, оскільки відсутність державного фінансування ставить перед ВНЗ приватної форми навчання дилему: як «втриматися на плаву», отримуючи прибутки та забезпечуючи відповідний рівень професорсько – викладацького складу.

Приватна — прибутковий статус і оподаткування на умовах комерційного підприємства; припускається, що надана тут вища освіта є приватним благом, тобто ВНЗ надають комерційні послуги; державне фінансування практично не доступне. ВНЗ приватної форми власності позбавлений будь-яких пільг щодо оплати комунальних послуг. Недержавний університет не отримує жодної урядової підтримки ні у вигляді стипендій для студентів чи додаткового соціального забезпечення викладачів, ні державного замовлення на підготовку фахівців та ін.