ПЛАН

1. Правовий статус педагогічних працівників: порядок набуття, основні права та обов’язки, атестація.

2. Правовий статус здобувачів освіти: порядок набуття, основні права та обов’язки.

 

1. Правовий статус педагогічних працівників: порядок набуття, основні права та обов’язки, атестація

 

Категоріями учасників навчально-виховного процесу в Україні, відповідно ст. 50 ЗУ «Про освіту» є: 1) діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти (умовно назвемо цю   категорію «здобувачі освіти»); 2) керівні, педагогічні, наукові, науково- педагогічні працівники, спеціалісти (умовно назвемо цю   категорію «освітяни»); 3) батьки або особи, які їх замінюють, батьки – вихователі дитячих будинків сімейного типу (умовно назвемо цю категорію «батьки»); 4) представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Кадрове забезпечення сфери освіти  визначено у  ст. 54   ЗУ «Про освіту». Педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють: науково-педагогічні працівники – у ВНЗ III - IV рівнів акредитації та закладах післядипломної  освіти, педагогічні  працівникиm– в інших навчальних закладах. Надалі у тексті нашого курсу ми умовно поєднуємо ці дві категорії у загальну категорію «педагоги», коли можна надати характеристику, властиву і статусу педагогічних, і науково-педагогічних працівників.

Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників затверджений Постановою КМУ від 14.06.2000 № 963. Він не є вичерпним, про що свідчить судова практика. Її аналіз, зокрема, надав МОН та Спілці працівників освіти і науки України у своєму листі рекомендувати зараховувати до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам час роботи на посаді піонервожатого в таборах для школярів.

До осіб, які претендують на статус педагогів, висуваються вимоги: 1) високих моральних якостей, 2) відповідної освіти, професійно-практичної підготовки, 3) їх фізичний стан дозволяє виконувати службові обов’язки.

При прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися як безстроковий, так і строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна зі сторін. Враховуючи високі вимоги до претендентів на статус освітян, прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. А педагогічні працівники підлягають атестації  –  визначенню  їх  відповідності  зайнятій  посаді,  рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюється кваліфікаційна категорія та відповідний посадовий оклад (ставка заробітної плати) в межах схеми посадових окладів.

Порядок атестації визначається Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 20.08.1993 № 310 (зі змінами та доповненнями). Атестація провадиться з метою активізації творчої професійної діяльності педагогічних працівників, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання і виховання, забезпечення соціального захисту компетентної педагогічної праці

Чергова атестація проводиться один раз у п'ять років згідно з графіком, складеним безпосередньо в навчальному закладі (з по- важних причин термін може бути подовженим на один рік). Поза- чергова атестація проводиться не раніше, ніж через рік з дня видання керівником навчального закладу, органом державного управління освітою відповідного наказу за підсумками атестації після попередньої атестації для осіб, які:

-                     виявили бажання підвищити раніше встановлену їм кваліфікаційну категорію або підвищити посадовий оклад (ставку заробітної плати);

-                     порушили питання про присвоєння їм педагогічного звання;

-                     знизили в міжатестаційний період рівень своєї професійної діяльності (за наявності аргументованого подання керівника або ради навчального закладу).

-                     Атестації на відповідність посаді підлягають усі педагогічні працівники, як з вищою освітою, так і ті, які закінчили ВНЗ I-II рівня акредитації та інші навчальні заклади еквівалентного рівня або мають загальну середню освіту. Атестації не підлягають педагогічні працівники, які мають стаж безпосередньої педагогічної роботи до трьох років; перебувають на довготривалому лікуванні. Педагогічні працівники, які мають необхідний стаж безпосередньої педагогічної роботи й раніше проходили атестацію та прийняті на роботу в поточному навчальному році, а також ті, хто навчається у ВНЗ, атестуються за їхнім бажанням.

-                     При цьому за педагогічними працівниками, які знаходяться у відпустках по вагітності, родах і догляду за дитиною (ст. 179 КЗпП України) зберігається кваліфікаційна категорія, педагогічне звання, чинність яких продовжується після виходу на роботу до наступної атестації на загальних підставах. Час перебування у цих відпустках вилучається з міжатестаційного періоду.

-                     Педагогічним працівникам, які відмовились від чергової атестації, встановлюється кваліфікаційна категорія на ступінь нижча від тієї, яку вони мали за наслідками попередньої атестації (кваліфікаційна категорія «спеціаліст» залишається без змін); працівникам, для яких не передбачені кваліфікаційні категорії, визначається оплата праці за нижчим посадовим окладом (ставкою заробітної плати); для працівників з педагогічним званням припиняється чинність відповідного звання.

-                      

Атестацію здійснюють атестаційні комісії:

1)              при Міністерстві освіти АРК, міністерствах і відомствах України, що мають навчальні заклади. Вони, зокрема, розглядають скарги педагогів на рішення атестаційних комісій при місцевих органах державного управління освітою, професійно-технічних навчальних закладах, ВНЗ I-II рівня акредитації (рішення цієї комісії є остаточним).

2)              при місцевих органах державного управління освітою. Вони, крім атестації педагогічних працівників районного (міського) методичного кабінету (центру), за поданням атестаційних комісій при навчальних закладах атестують педагогічних працівників на кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» та присвоюють, підтверджують (не підтверджують) педагогічне звання, а також у двотижневий термін розглядають скарги педагогічних працівників на рішення атестаційних комісій навчальних закладів;

3)          при навчальних закладах.

Розглянемо роботу останніх. До 20 вересня кожного року керівник навчального закладу видає наказ про створення атестаційної комісії та атестацію педагогічних працівників у поточному навчальному році та знайомить з ним педагогічний колектив. До 10 жовтня атестаційна комісія приймає: заяву від педагогічних працівників щодо проходження позачергової чи чергової атестації (або про відмову від неї); подання керівника або ради навчального закладу про позачергову атестацію педагогічних працівників. До 20 жовтня комісія розглядає подані документи, затверджує графік проведення атестації та доводить його під розписку до відома осіб, які атестуються. До 20 березня комісія при навчальному закладі завершує вивчення роботи педагогічних працівників і оформляє  атестаційні  листи. До 20 квітня комісія розглядає атестаційні листи, заслуховує працівників, які атестуються, здійснює комплексну оцінку рівня кваліфікації, педагогічної майстерності, результатів їхньої педагогічної діяльності шляхом проведення контрольних робіт, «зрізів знань учнів», тестування; відвідування уроків, позакласних заходів; здійснення аналізу освітнього процесу в загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладах з урахуванням думки батьків, учнів та вихованців. На підставі всебічного розгляду наслідків педагогічної роботи, рівня фахової підготовки та професійної компетентності, рейтингу серед працівників районного (міського) методичного об'єднання (асоціації), оцінки працівниками педагогічного колективу, думки батьків, учнів приймає рішення про:

-        відповідність (відповідність за умови, невідповідність) посаді, яку займають;

-        встановлення або підтвердження (не підтвердження) однієї з кваліфікаційних категорій ("спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст I категорії", "спеціаліст вищої категорії");

-        визначення посадового окладу (ставки заробітної плати).

Також може бути присвоєне, підтверджене або не підтверджене педагогічне звання («старший учитель», «старший викладач»,  «старший  військовий  керівник»,  «майстер  виробничого  навчання I  (ІІ)  категорії»,  «вчитель-методист», «викладач-методист», «військовий керівник-методист», «вихователь-методист», «старший вожатий-методист»). Вимоги до цих категорій та звань визначені у Типовому Положенні. При визначенні посадового окладу (ставки заробітної плати) має враховуватись професійна компетентність, стаж та якість педагогічної роботи, державні нагороди, рівень моральних якостей та загальної культури педагогічного працівника, володіння державною мовою.

Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи. У його трудову книжку вноситься запис з посиланням на пункт 2 статті 40 Кодексу Законів про працю України, відповідно до якого, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи.

З усіх питань, пов'язаних з атестацією, атестаційна комісія приймає рішення таємним голосуванням, порядок якого визначається самою комісією. Воно вважається дійсним, якщо в засіданні комісії брало участь не менше 2/3 її членів. Результати голосування визначаються простою більшістю голосів присутніх членів атестаційної комісії. У разі однакової кількості голосів «за» і «проти» приймається рішення на користь працівника, який атестується.

За результатами атестації керівник навчального закладу, органу державного управління освітою видає наказ, який у тижневий строк доводиться до відома атестованого, колективу та подається в бухгалтерію для нарахування педагогу заробітної плати згідно із встановленим посадовим окладом (ставкою заробітної плати) з дня прийняття рішення атестаційної комісії.

У разі незгоди з рішенням атестаційної комісії при навчально-виховному закладі педагогічний працівник має право у двотижневий строк з дня вручення йому атестаційного листа звернутись із скаргою до атестаційної комісії вищого рівня. Її рішення є підставою для скасування попереднього та видачі нового наказу.

Слід зазначити наступні вимоги, які іноді ігноруються на практиці: умовою атестації педагогічного працівника є наявність фахової освіти та володіння ним державною мовою в обсязі, необхідному для виконання його професійних обов'язків; педагоги, які викладають два й більше предметів, атестуються з того предмета, з якого мають педагогічне навантаження за фахом освіти; атестація передбачає попереднє підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору змісту, програм, форм навчання, організацій та установ, акредитованих в установленому порядку на здійснення підвищення кваліфікації (тому не можна визнати свідченням невідповідності посаді відсутність компетентності роботи з комп’ютером педагога, який не пройшов відповідні курси); працівник, який є членом атестаційної комісії, атестується на загальних підставах; у випадку неявки  педагога,  який  атестується,  на  засідання  атестаційної комісії без поважних причин, комісія може провести атестацію за його відсутності; без оформлення атестаційних листів можлива атестація педагогів, які не претендують на підвищення кваліфікаційної категорії, посадового окладу, педагогічного звання, і до роботи яких не висловлено претензій (у цьому випадку рішення комісії оформляється протоколом до 20 жовтня поточного н.р.).

Конкурс на вакантні посади науково-педагогічних працівників регламентується Положенням про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників ВНЗ III - IV рівнів акредитації. Воно визначає порядок обрання за конкурсом осіб на вакантні посади завідувачів кафедрами, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів, асистентів. Посада вважається вакантною після звільнення науково-педагогічного працівника, а також при введенні нової посади до штатного розпису. Конкурс на заміщення вакантної посади оголошується наказом керівника ВНЗ. Оголошення про проведення конкурсу, терміни й умови його проведення публікуються в ЗМІ. Заяви про участь у конкурсі мають право подавати особи, які мають повну вищу освіту та за своїми професійно-кваліфікаційними якостями відповідають вимогам, установленим законодавством та умовам оголошеного конкурсу.

Кандидати на заміщення вакантних посад попередньо обговорюються на відповідній кафедрі в присутності претендентів. Для оцінки рівня його професійної кваліфікації кафедра може запропонувати йому провести навчальні заняття. Засідання кафедри, на якій обговорюються кандидатури на посаду завідуючого кафедрою, проводить проректор ВНЗ або декан факультету.

Висновки кафедри про професійні та особисті якості претендентів та відповідні рекомендації передаються на розгляд Вченої ради ВНЗ або факультету. Претенденти мають бути ознайомлені з висновками кафедри до засідання Вченої ради, при цьому негативний висновок кафедри не дає права відмовляти претенденту в розгляді його кандидатури Вченою радою. На засіданні Вченої Ради оголошується висновок кафедри, проводиться обговорення в присутності претендентів та здійснюється таємне голосування. Для цього прізвища всіх претендентів на займання відповідної посади вносяться до одного бюлетеня. Кожен член Вченої ради має право голосувати лише за одну кандидатуру. При всіх інших варіантах голосування бюлетені вважаються недійсними.

Рішення вважається дійсним, якщо в голосуванні брало  участь не менше 2/3 членів Вченої ради. Обраним уважається претендент, який здобув більше 50 % голосів присутніх членів Вченої ради. Якщо при проведенні конкурсу, в якому брали участь два або більше претендентів, голоси розділились порівну, проводиться повторне голосування на цьому самому засіданні Вченої ради.  При  повторенні  цього  результату,  або  якщо  при    проведенні конкурсу на відповідну посаду не було подано жодної заяви або жоден із претендентів не набрав більше 50 % голосів присутніх членів Вченої ради, конкурс також уважається таким, що не відбувся, та оголошується повторно.

Враховуючи виявлені прокуратурою факти недотримання на практиці відповідних процедур обрання науково-педагогічних працівників ВНЗ III-IV рівнів акредитації, МОН у 2003 році у своєму листі було вимушено акцентувати увагу, що ця процедура встановлена ЗУ «Про вищу освіту» та вищевказаним Положенням та «інша процедура обрання на посади науково-педагогічних працівників не існує». Проблема полягає у тому, що пункт другий наказу МОН від 24.12.2002 № 744, яким було затверджено зазначене Положення, визначає: «Положення ввести в дію у всіх державних ВНЗ України незалежно від відомчого підпорядкування». Це дало підстави вважати, що його дія не розповсюджується на приватні ВНЗ.

Варто відзначити: ще у 2006 році було розроблено проект нового Положення, у  тексті якого безпосередньо   зазначено «Положення визначає порядок і умови заміщення посад … ВНЗ III - IV рівнів акредитації незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування». У проекті Положення також надано визначення: конкурс – спеціальна форма добору науково-педагогічних працівників у ВНЗ, що має на меті забезпечити ВНЗ особами, які найбільше відповідають вимогам сучасної вищої освіти. Серед  підстав для оголошення конкурсу названа така, як «не досягнуто домовленості з ректором про продовження трудових відносин на новий строк» – у цьому випадку конкурс оголошується за два місяці до закінчення строку дії трудового договору. Позитивно слід відзначити детальне визначення у цьому проекті критеріїв конкурсу, термінів його процедур, фактори, які унеможливлюють його проведення, порядок укладання та зміст трудового договору, особливості укладання договорів з різними категоріями та порядок припинення трудових відносин. Проте до цього часу воно не схвалено.

Обов’язки педагогів пов’язані не лише зі здійсненням навчальної діяльності («трансляції знань» та розвитку здібностей), але й із забезпеченням дисципліни під час освітнього процесу та контролем якості освіти, на що звертають увагу фахівці.

Професор кафедри зобов’язаний:

–                     проводити навчальну, методичну, наукову, організаційну та виховну роботи відповідно до розподілу педагогічного навантаження й обов'язків між співробітниками кафедри;

–                     очолювати наукові дослідження з перспективних напрямків розвитку науки і техніки, впроваджувати результати досліджень у виробництво;

–                     координувати роботу з підготовки підручників, навчальних посібників, методичних вказівок і розробок, пакетів завдань для контролю знань студентів, зокрема із застосування ЕОМ;

–                     вести виховну роботу із студентами;

–                     керувати самостійною та науково-дослідною роботою студентів;

–                     систематично підвищувати свою педагогічну та наукову кваліфікацію;

–                     проводити роботу щодо удосконалення робочих навчальних програм із дисциплін, їх методичного забезпечення та використання навчальних лабораторій кафедри;

–                     у межах навчального навантаження вести поточний контроль знань студентів та відвідування занять, запроваджувати модульний принцип навчання та рейтинговий контроль знань.

Доцент кафедри зобов’язаний:

–                     проводити навчальну, методичну, наукову, організаційну та виховну роботи відповідно до розподілу педагогічного навантаження і обов'язків між співробітниками кафедри.

–                     вести наукові дослідження та впроваджувати результати досліджень у виробництво;

–                     брати участь у підготовці підручників, навчальних посібників, методичних вказівок і розробок, пакетів завдань до контролю знань студентів з дисциплін, закріплених за кафедрою, зокрема, із застосуванням ЕОМ з дисциплін, закріплених кафедрою;

–                     вести виховну роботу зі студентами як на заняттях, так і в позаурочний час;

–                     керувати самостійною і науково-дослідною роботою студентів;

–                     систематично підвищувати свою педагогічну та наукову кваліфікацію;

–                     проводити систематичну роботу щодо удосконалення робочих навчальних програм із дисциплін, їх методичного забезпечення та навчальних лабораторій кафедри;

–                     у межах виконуваного навчального навантаження вести поточний контроль знань студентів та відвідування занять, запроваджувати модульний принцип навчання та рейтинговий контроль знань.

Асистент кафедри зобов’язаний:

–                     займатися питаннями організації технічної підготовки, обліку й звітності ПТНЗ;

Веде:

–                     підготовку матеріалів до складання планів самостійної роботи учнів, тематичних та індивідуальних планів роботи викладачів;

–                     облік роботи погодинників, оформлення сумісників;

–                     організовує діловодство. Оформлює і здає справи в архів;

–                     бере участь у складанні й оформленні технічної документації по виконаних роботах;

–                     виконує окремі службові доручення доцента чи професора.

 

Основними видами організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників визначено: 1) роботу в науково- методичних     (або     інших)     комісіях     курируючих     міністерств; 2) роботу в ДАК, експертних і фахових радах; 3) роботу в експерт- них комісіях ВАК; 3) роботу в спеціалізованих радах із захисту дисертацій; 4) роботу в науково-методичних і науково-технічних радах і комісіях ВНЗ; 5) організацію та проведення загальнодержавних наукових конференцій, симпозіумів, семінарів; 6) роботу з видання наукових і науково-методичних збірників; 7) виконання обов'язків керівників на громадських засадах; 8) участь у виховній роботі студентського колективу, виконання обов'язків куратора (наставника) академічної групи; 9) керівництво студентським науковим гуртком, проблемною групою ; 10) участь у профорієнтаційній роботі та до- вузівській підготовці молоді; 11) участь у підготовці та проведенні навчальних олімпіад, поза навчальних культурно-спортивних заходів тощо.

 

2. Правовий статус здобувачів освіти: порядок набуття, основні права та обов’язки

 

Здобувачі освіти – як ми домовились називати таку   широку категорію учасників освітнього процесу, яка включає різні під категорії: дітей дошкільного віку, вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, здобувачів, ад’юнктів, докторантів тощо.

Здобувачі освіти мають право: на навчання; вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; продовження освіти, здобуття додаткової освіти; перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних навчальних закладах; доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у науковій діяльності; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу; особисто або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні; участь в об’єднаннях громадян; безпечні та нешкідливі умови навчання та праці; забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами; трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Права здобувачів вищої освіти (студентів, слухачів, курсантів  тощо)  мають  свої  особливості.   Зокрема,  вони  мають     право:

1) обирати і бути обраними до вищого колегіального органу самоврядування закладу; 2) обирати навчальні дисципліни за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом, формувати індивідуальний навчальний план; 3) відвідувати заняття на інших факультетах (відділеннях) закладу за дозволом деканів і за умови виконання графіка навчального процесу; 4) отримувати матеріальну допомогу;

5)                   створювати фонди для студентських потреб; 6) брати участь у роботі громадських організацій, політичних партій; 7) на академічну відпустку, поновлення, переведення до іншого ВНЗ; 8) на відстрочку від призову на строкову військову службу. Після здобуття базової вищої освіти вони мають право: 9) продовжити навчання у даному ВНЗ за денною формою, за програмою магістра або спеціаліста; 10) перервати навчання, а потім продовжити його у цьому навчальному закладі за програмою спеціаліста або    магістра за заочною (дистанційною) формою, або екстерном, якщо такі форми запроваджені у цьому ВНЗ, на конкурсній основі. Зарахування здійснюється на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або на платній основі.

Магістранти, тобто особи, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки магістра, є студентами (курсантами, слухачами). На них поширюються усі права та обов'язки, що визначені чинним законодавством України для студентів відповідної форми навчання (в т.ч. відстрочка від призову на дійсну військову службу).

Державна атестація випускників навчальних закладів поєднує у собі ознаки як обов’язку, так і права. Відповідно до ч. 5   ст. 7 ЗУ «Про вищу освіту», щодо осіб, які закінчують ВНЗ усіх форм власності, державною екзаменаційною комісією здійснюється державна атестація.

Загальні обов'язки здобувачів освіти передбачені статтею 52 ЗУ «Про освіту», відповідно до якої, вони зобов’язані: додержуватись законодавства, моральних, етичних норм; систематично та глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний рівень; додержуватись статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу, у яких можуть бути встановлені додаткові обов’язки.

Студенти ВНЗ, крім того зобов'язані: 1) виконувати вимоги навчального плану в терміни, визначені графіком навчального процесу; 2) відвідувати заняття за обраним індивідуальним навчальним планом; вчасно інформувати керівництво закладу в разі неможливості з поважних причин відвідувати заняття, 3) складати (перескладати) заліки та іспити, виконувати контрольні роботи тощо.

Випускник також «зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а ВНЗ забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою».

Відрахування студентів. Відповідно до Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів, вони можуть бути відраховані з ВНЗ: 1) за власним бажанням; 2) у зв'язку з переведенням до іншого ВНЗ; 3) за станом здоров'я на підставі висновку ЛКК; 4) за академічну неуспішність; 5) за порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку ВНЗ. При цьому відрахування неповнолітніх студентів здійснюється за погодженням зі службою у справах неповнолітніх місцевих органів виконавчої влади.

Студенту, який відрахований з ВНЗ, видається академічна довідка встановленої форми, у яку вносяться відомості про вивчені предмети та складені заліки й екзамени за кожний семестр. До академічної довідки не вносяться предмети, з яких студент одержав незадовільні оцінки. До особової справи студента вкладаються: копія академічної  довідки,  підписаної керівництвом  ВНЗ і скріпленої гербовою печаткою, завірена деканом (завідуючим відділенням) залікова книжка, студентський квиток і скріплена печаткою за підписом декана (зав. відділенням) учбова картка студента з зазначенням виконання студентом навчального плану.

Інститут відповідальності здобувачів освіти, особливо у формі відрахування з навчального закладу викликає дискусії фахівців. Положення про державний ВНЗ передбачає, що за невиконання обов'язків і порушення Правил внутрішнього розпорядку ВНЗ ректор (директор) може накласти дисциплінарне стягнення на студента або відрахувати його із закладу. При цьому порядок накладення дисциплінарного стягнення та відрахування встановлюється Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку закладу.

Інституційною гарантією статусу здобувачів освіти постає, зокрема, самоврядування в системі освіти. Права студентського самоврядування за висновками фахівців, постають найважливішими гарантіями прав студентів, зокрема права «на спеціалізацію, на вибір спецкурсів, на прискорене навчання, на навчання за індивідуальними планами, на участь у керівництві ВНЗ; на вибір гуртків, факультативів, додаткових освітніх послуг; на об’єктивну перевірку знань; на диференційоване навчання за здібностями, станом здоров’я; на гуманність оцінювання; на відкритість, гласність у навчанні» тощо.

Окремими гарантіями статусу здобувачів освіти постає їх соціальний захист. Стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян забезпечуються особи,  які за кошти державного або місцевого бюджету успішно навчаються у ВНЗ державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання. Учні державних професійно-технічних навчальних закладів забезпечуються стипендією та безкоштовним харчуванням.

Розмір стипендії визначається в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян на місяць залежно від типу навчального закладу, спеціальності, успішності, наявності права в особи на отримання державних пільг і гарантій, встановлених для окремих категорій громадян.

Батьки також постають суб’єктами освітнього процесу та відповідно до ст. 60 ЗУ «Про освіту» мають право: вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей; обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів; звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей; захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Можливість здійснення права на вибір навчального закладу дитиною дошкільного віку є сумнівною, тому у тексті ст. 51 ЗУ «Про освіту», яка передбачає права осіб, що здобувають освіту, відповідна категорія зовсім не згадана, а інші норми (ч. 2 ст. 34 цього Закону та ч 5 ст. 9 ЗУ «Про дошкільну освіту») передбачають, що «дитина може здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб,   які  їх замінюють», а ст. 60 ЗУ «Про освіту» прямо передбачає право батьків вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей. Розглядаючи деякі з цих положень, Конституційний Суд України зробив висновок, що хоча прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків, тобто за вибором ними типу до- шкільного навчального закладу чи форми навчання, це, проте, не обмежує права дітей на освіту і не ставить здобуття дошкільної освіти в залежність від бажання батьків. Орган конституційної юрисдикції акцентував: «як передбачено частиною першою статті 8 ЗУ «Про дошкільну освіту», сім'я зобов'язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти».

Серед загальних обов’язків батьків щодо розвитку дітей (ст. 59 ЗУ «Про освіту») слід відзначити обов’язок «сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу». Фактично за порушення цього обов’язку встановлена юридична відповідальність у вигляді ст. 184 КУпАП.