Основи Конституційного права

Важливим і невід'ємним елементом структури державного апа-рату є орган держави. Саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефектив-ність державного апарату.

Орган держави — це структурний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які на-ділені державновладними повноваженнями та необхідними мате-ріальнотехнічними засобами для виконання завдань і функцій держави. Органи держави мають певні ознаки, які відрізняють їх від дер-жавних підприємств, установ, а також від недержавних структур. Ос-новними серед них є: є структурним елементом апарату держави; мають певну економічну і організаційну відокремленість і са-мостійність; створюється державою чи обирається безпосередньо народом; наділені нормативно закріпленими державновладними повно-важеннями; характеризуються відповідною організаційною структурою; мають територіальні межі діяльності; здійснюють свої функції від імені держави; використовують символи держави у офіційному порядку; мають відповідну компетенцію, приймають юридично обов'яз-кові нормативні та індивідуальні акти; характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними органами і установами; спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави; забезпечують державновладні повноваження шляхом застосу-вання засобів виховання, переконання, заохочення, а в певних випадках — заходів примусу; характеризуються особливим порядком утворення, видами ді-яльності, характером та обсягом повноважень, формами і ме-тодами виконання функцій.

До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, у відповідності до покладених на них обов'язків і надан-ня їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечу-ють технічні умови здійснення керівних управлінських функцій. Державні органи можуть бути класифіковані за різними крите-ріями. Залежно від способу утворення, часом функціонування тощо, розрізняють такі види органів держави:

1)     за місцем у системі державного апарату: первинні, що формуються безпосередньо народом як джере-лом влади і мають представницький характер; вторинні, що формуються первинними органами, походять від них і підзвітні їм;

2)     за способом утворення: виборні, які обираються населенням чи представницькими ор-ганами; призначувані, що призначаються главою держави чи вище-стоящими органами; успадковані, які передаються монархом у спадщину;

3)     за часом функціонування: постійні, які створюються без обмеження строку дії для вико-нання основних завдань держави; тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних за-вдань, викликаних надзвичайними обставинами;

4)     за способом прийняття рішень: одноособові, в яких рішення приймаються керівником особис-то, який несе за нього персональну відповідальність; колегіальні, в яких рішення приймаються після обговорення шляхом голосування (простою чи кваліфікованою більшістю голосів);

5)     за територіальними межами діяльності: центральні, рішення яких поширюються на всю територію та населення держави; федеральні (характерно для федеративної держави), рішення яких поширюються на її суб'єктів; місцеві, рішення яких поширюються на певну адміністратив-нотериторіальну одиницю;

6)     за змістом, напрямом діяльності: законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції; виконавчі органи, які здійснюють виконавчорозпорядчі функції; судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя; контрольнонаглядові органи, які здійснюють контрольнонаглядові функції;

До системи державних органів України належать:

1)     орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

2)     глава держави — Президент України;

3)     органи виконавчої влади, що поділяються на: вищі (Кабінет Міністрів України); центральні (міністерства, державні комітети, центральні — ор-гани виконавчої влади зі спеціальним статусом); місцеві (обласні, районні, міст Києва і Севастополя державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій, відді-ли і управління обласних і районних державних адміністрацій, адміністрація державних підприємств, установ);

4)     органи судової влади — Конституційний Суд України та су-ди загальної юрисдикції;

5)     органи місцевого самоврядування, до яких входять: сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні й обласні ради; органи самоорганізації населення;

6)     контрольнонаглядові органи, до яких належать: Генеральна прокуратура та її органи на місцях; податкові адміністрації, санітарні, контрольноревізійні та інші державні інспекції.

Як зазначалось вище, один із найважливіших принципів органі-зації і діяльності державного апарату є принципи розподілу влади. Ві-дповідно до нього передбачається, що для чіткого функціонування держави в ній мають існувати, незалежно одна від одної, законодавча, виконавча та судова влада. У теперішній час за вказаним принципом побудовані конституції багатьох держав.

Законодавча влада — це одна з гілок державної влади, яка наділена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів. Органами законодавчої влади є парламенти, які у різних країнах називаються порізному: в США — Конгрес, в Англії — Парламент, в Росії — Федеральні Збори тощо. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція) або двопалатним (у федеративних державах — Росія, США, Німеччина, а також у деяких унітарних державах — Франція, Польща).

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Верховна Ра-да — парламент однопалатний, що обумовлено унітарним характером України. Верховна Рада України формується шляхом виборів народ-них депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть перебувати на державній службі або мати інший представницький мандат.

Основними функціями Верховної Ради України є:

1)     представницька, тобто народ передає владу своїм представни-кам і уповноважує їх здійснювати державну владу, представляти весь український народ і виступати від його імені;

2)     законодавча, тобто наявність законодавчих повноважень щодо внесення змін до Конституції України, прийняття законів, вне-сення до них змін, скасування або призупинення їх чинності, а також тлумачення їх положень;

3)     установча, тобто участь парламенту у формуванні органів ви-конавчої та судової влади, формуванні власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з по-сад інших органів державної влади;

4)     контрольна, тобто здійснення законодавчим органом контролю за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міні-стерств, відомств, прокуратури тощо, а також контроль за доде-ржанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист.

Кожна функція має свій особливий порядок, спеціальну проце-дуру здійснення. Конституція України закріплює за Верховною Радою широке коло повноважень у різних сферах управління.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради України є:

1)     у законодавчій сфері. Внесення змін до Конституції України, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України;

2)     у зовнішньополітичній сфері. Оголошення за поданням Прези-дента України стану війни та укладання миру, ратифікація і де-нонсація міжнародних договорів;

3)     у формуванні органів виконавчої влади. Призначення за по-данням Президента України Прем'єрміністра України й інших вищих посадових осіб;

4)     у формуванні органів судової влади. Призначення третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів загальної юрисдикції;

5)     у здійсненні парламентського контролю. Контроль за діяльні-стю Кабінету Міністрів України, посадових осіб виконавчої вла-ди, перевірка виконання законів, бюджетнофінансовий конт-роль, парламентські розслідування тощо.

6)     усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

Верховна Рада України відповідно до Конституції України здій-снює і інші повноваження. Законодавча влада, внаслідок свого представницького мандату, є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гі-лок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма консти-туційна заборона створення осередків політичних партій і здійснення політичної активності. Тому в органах законодавчої влади — парла-ментах, передбачається створення фракцій політичних партій, парла-ментської більшості та меншості тощо.

Виконавча влада — це одна з гілок державної влади, єдина система виконавчорозпорядчих органів, які здійснюють безпосе-реднє управління державними справами. Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах на-зивається порізному: у США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, у Швейцарії — Федеративна рада, в Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава (у Франції — Прем'єрміністр, у Німеччині — канцлер, у Норвегії — Державний міністр). У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його скла-ду входять віцепрем'єр, міністри, які очолюють окремі міністерства.

Згідно з Конституцією України суб'єктами виконавчої влади в Україні є:

1)     органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади;

2)     органи спеціальної компетенції — центральні органи виконав-чої влади;

3)     місцеві органи виконавчої влади.

У своїй сукупності ці суб'єкти утворюють єдину систему орга-нів виконавчої влади. Очолює систему органів виконавчої влади Ка-бінет Міністр України — вищий колегіальний орган виконавчої вла-ди, який відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів керується Конституцією, закона-ми та актами Президента України. Кабінет Міністрів України, у межах своєї компетенції, видає постанови та розпорядження, які підписує Прем'єрміністр і які є обов'язковими до виконання.

Друге, після Кабінету Міністрів, місце у виконавчої вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади, до яких вхо-дять:

1)     міністерства;

2)     державні комітети (державні служби);

3)     центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, Управління де-ржаної охорони, СБУ тощо).

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територі-альні органи, які утворюються, реорганізуються і ліквідуються у по-рядку, встановленому законодавством, а також утворювати дорадчі та консультативні органи, склад і положення про яких затверджує Кабі-нет Міністрів України. Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють міс-цеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в облас-тях и районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі. Вони наділенні правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, які діють на території відповід-ної адміністративнотериторіальної одиниці. У своїй діяльності місце-ві державні адміністрації керуються Конституцією, законами, актами Президентами України, Кабінету Міністрів України та органів вико-навчої влади вищого рівня. Місце виконавчої влади у системі державної влади визнача-ється, перш за все, метою її діяльності — забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Мета, у свою чергу, вимагає чіткого визначення суті виконавчих та розпорядчих функцій, які притаманні лише виконавчій владі і не збігаються з функціями ін-ших гілок влади. Основною функцією виконавчої влади є виконання законів та інших нормативноправових актів законодавчої влади і Президента України. Важливим напрямком діяльності виконавчих органів є здійс-нення розпорядчих функцій, тобто органи виконавчої влади для вико-нання актів законодавчої влади, указів та розпоряджень Президента України від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження. Виконавча влада має універсальний характер, її органи безпере-рвно діють на всій території держави, спираючись при цьому на люд-ські, матеріальні та фінансові ресурси.

Судова влада — це одна з гілок державної влади, яка діє са-мостійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалі-зується шляхом здійснення правосуддя. Отже, основною функцією судової влади є здійснення право-суддя.

Правосуддя — це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється одноособово суддею або судовою колегією у строго ви-значеній законом процесуальній формі. Правосуддя — це виключно судова діяльність.

Згідно з Конституцією України, суди є самостійною гілкою вла-ди і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегу-вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими орга-нами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Свої функції суди здійснюють керуючись лише законом. Будьяке втручан-ня в їх діяльність є недопустимим і має наслідком передбачену зако-ном відповідальність.

В Україні правосуддя базується на відповідних принципах, до яких необхідно віднести:

·        здійснення правосуддя виключно судами;

·        незалежність судів і підкорення їх лише закону;

·        державна мова судочинства;

·        законність;

·        рівність усіх учасників судового процесу перед законом і су-дом;

·        забезпечення доведеності вини;

·        змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх до-казів і у доведенні перед судом їх переконливості;

·        підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

·        забезпечення обвинуваченому права на захист;

·        гласність судового процесу та його повне фіксування техніч-ними засобами;

·        забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;

·        обов'язковість рішень суду.

Відповідно до Конституції та Закону України "Про судоустрій України" судову систему України складають:

1)       Конституційний Суд України;

2)       суди загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, її складають:

1)       місцеві суди;

2)       апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3)       вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський суд Украї-ни, Вищий адміністративний суд України);

4)     Верховний Суд України.

Окрім правосуддя судова влада у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина шляхом їх гара-нтування та поновлення, а також функцію стримування двох інших гілок влади шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

4. Співвідношення органів держави та органів місцевого самоврядування

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інсти-тутів громадянського суспільства. У системі соціального управління, поряд з органами державної влади, які на основі централізації вирі-шують питання загальнодержавного значення, на рівні адміністратив-нотериторіальних одиниць функціонує система самоврядування на засадах відносної автономії органів місцевого самоврядування. Взає-модія механізму держави з органами місцевого самоврядування спри-яє розширенню демократичної основи державної влади та реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами передусім через їх діяльність в органах самоврядування.

Самоврядування є однією із форм організації людського співіс-нування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосеред-ньої участі в управлінні. При самоврядуванні об'єкт і суб'єкт управ-ління збігаються, що надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення і спільно діяти з ме-тою їх реалізації.

Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішими є міс-цеві.

Місцеве самоврядування — це одна із форм народовладдя в Україні, сутність якої виявляється у самостійному вирішенні на-селенням питань місцевого значення у межах Конституції і зако-нів України. Місцеве самоврядування має специфічну правову форму в кож-ній державі і залежить від її устрою, історичних, національних та ін-ших особливостей. Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у ор-ганах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційноправову базу місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування — це виборні або сфор-мовані іншим способом органи населення певної території, діяль-ність яких спрямована на вирішення питань місцевого значення у межах встановленої компетенції. До органів місцевого самоврядування Конституція України від-носить: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Органи держави і органи місцевого самоврядування мають спі-льні риси, а саме:

1)     вони передбачені Конституцією України;

2)     формуються у встановленому законом порядку шляхом об-рання чи призначення;

3)     здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів;

4)     функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх пов-новажень;

5)     відповідно до наданих повноважень приймають рішення но-рмативного характеру, які певним чином забезпечуються і гарантуються;

6)     мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень.

Проте, між органами держави і органами місцевого самовряду-вання є й певні відмінності, а саме:

1) органи держави формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються, а органи місцевого самоврядування — обираються населенням певної адміністративнотериторіаль-ної одиниці;

2) дія нормативноправових актів органів держави поширюєть-ся на всю територію держави, а дія нормативноправових ак-тів органів місцевого самоврядування тільки на відповідну територію;

3)     органи держави діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади, а органи місцевого самовряду-вання можуть, за взаємною згодою, перерозподіляти між со-бою окремі повноваження на підставі договору;

4)     в органах держави рішення приймаються колегіально чи од-ноособово керівником, а в органах місцевого самоврядуван-ня — виключно шляхом голосування;

5)     органи держави здійснюють повноваження безпосередньо, а органи місцевого самоврядування як безпосередньо, так і че-рез обрані органи;

6)     органи держави діють від імені держави, а органи місцевого самоврядування є представниками інтересів територіальних громад;

7)     органи держави складаються з колективів службовців, а ор-гани місцевого самоврядування — з представників територі-альної громади, діяльність яких не має професійного харак-теру;

8)     фінансову базу органів держави становить державний бюд-жет, а органів місцевого самоврядування — місцевий бюджет та позабюджетні надходження;

9)     органи держави можуть делегувати окремі виконавчі повно-важення органам місцевого самоврядування, а останні не можуть делегувати свої повноваження державним органам.

Таким чином, органи держави та органи місцевого самовряду-вання діють паралельно на основі взаємодії та взаємного доповнення і тим самим забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування громадянського суспільства.